Понеділок, 22.07.2019
ВАЛКІВСЬКА МІСЬКА РАДА
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
Архів записів
Корисні посилання
Погода у Валках


Валки
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Головна » 2014 » Лютий » 17 » Валківська МДФІ консультує:
21:46
Валківська МДФІ консультує:
Чи потрібно проводити процедуру закупівлі за Законом України «Про здійснення державних закупівель» якщо державне підприємство проводить закупівлю за кошти, що надійшли як поповнення статутного фонду?
     Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (далі – Закон) передбачено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за державні кошти, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тис. грн (у будівництві – 300 тис. грн), а робіт – 1 млн грн, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII1 цього Закону, зокрема на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об’єкта закупівлі чи виплат, пов’язаних із використанням об’єктів права інтелектуальної власності.
   Водночас нормою ч. 2 ст. 2 Закону передбачено, що його дія поширюється на підприємства, визначені у п. 21ч. 1 ст. 1Закону, лише в разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону.
    Згідно з п. 21ч.1ст.1 Закону підприємства – це підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів, зокрема державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій(часток, паїв) перевищує 50 %, їхні дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 %, об’єднання таких підприємств (господарських товариств).
    Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону державні кошти – це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями.
    При цьому не слід ототожнювати підприємства з установами чи організаціями, про які йдеться у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону. Тож розглянемо питання закупівлі саме підприємствами.
    Так, згідно з п. 3.1 розділу 3 (Об’єкти організаційно-правових форм господарювання) Державного класифікатора «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ), затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспожив стандарту України від 31 березня 2004 р. № 59 та скасування нормативних документів» (далі – ДК 002:2004), підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України (далі – ГКУ) та іншими законами.
     При цьому згідно з пп. 3.4.4 п. 3.4 розділу 3 ДК 002:2004 державна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
   Водночас відповідно до пп. 3.4.5 п. 3.4 розділу 3 ДК 002:2004 комунальна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
    Частиною 1 ст. 8 ГКУ (як і ДК 002:2004) передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.
    Суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів (ч. 2 ст. 22 ГКУ).
     Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (ч. 5 ст. 22 ГКУ).
    При цьому відповідно до ч. 1 ст. 62 ГКУ підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
   Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту (ч. 3 ст. 62 ГКУ).
   Варто зазначити, що основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємства є власні та залучені кошти. При цьому до власних коштів, зокрема, належить статутний фонд, який підприємство використовує для інвестування коштів в оборотні та основні фонди.
     Отже, за допомогою статутного фонду підприємство формує власний капітал.
    Згідно з п. 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. за № 336/22868), власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
    Слід зазначити, що статутний капітал державного комерційного підприємства – це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що виділені державою на безоплатній основі в постійне розпорядження підприємства на правах повного господарського відання.
   Статутний капітал комунального комерційного підприємства формується із внесків коштів та майна органом місцевого самоврядування (представник власника – відповідної територіальної громади), до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначає відповідна місцева рада. Майно комунального комерційного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (ст. 78 ГКУ).
     Сутність поняття «право господарське відання» розкрито у ч. 1 ст. 136 ГКУ: це речове право суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
   З огляду на зазначене, якщо підприємство здійснює закупівлю за рахунок статутного капіталу і кошти не є державними в розумінні Закону, то Закон не застосовується.
    Водночас під час закупівлі за власні кошти підприємства варто мати на увазі вимоги Закону України від 24 травня 2012 року № 4851-VI «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» (далі – Закон № 4851-VI), яким фактично запроваджено регулювання закупівель за власні кошти (ч. 2 ст. 2 Закону № 4851-VI).
     Слід також звернути увагу на те, що в розумінні Закону «державні кошти» – це ті кошти, цільовим призначенням яких є саме здійснення державної закупівлі (придбання замовником товарів, робіт і послуг).
     Варто зазначити, що під час господарської діяльності розмір статутного фонду підприємства може збільшуватися за рахунок додаткових внесків власників чи отриманого прибутку або зменшуватися.
    Згідно з ч. 1 ст. 140 ГКУ джерелами формування майна суб’єктів господарювання є: – грошові та матеріальні внески засновників; – доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); – доходи від цінних паперів; – капітальні вкладення і дотації з бюджетів; – надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; – кредити банків та інших кредиторів; – безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; – інші джерела, не заборонені законом.
     Джерелом формування статутного капіталу державного підприємства можуть бути кошти, виділені з державного бюджету або за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів інших державних підприємств (внутрішньогалузевого, міжгалузевого) для розвитку пріоритетних галузей економіки тощо, згідно з розпорядженням відповідного державного органу, що виконує функції з управління державним майном.
   До того ж статутний фонд комунального підприємства може бути збільшений за рахунок додаткових внесків відповідного органу місцевого самоврядування.
   При цьому зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, які регламентовано законодавством.
   Водночас відносини, що виникають під час складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України (далі – БКУ).
   Тоді як у бюджетному процесі може застосовуватися програмно-цільовий метод бюджетного планування – сукупність відповідних заходів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, завдань і очікуваного результату, визначення та реалізація яких здійснюється розпорядником бюджетних коштів відповідно до функцій, покладених на нього.
    Так, головні розпорядники бюджетних коштів планують бюджетні програми, видатки на які можуть бути передбачені у проекті Державного бюджету на наступний рік.
    Водночас згідно зі ст. 91 БКУ в місцевих бюджетах можуть передбачатися кошти на фінансування програм, пов’язаних із виконанням власних повноважень, які затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.
    Отже, для реалізації відповідних цілей головні розпорядники бюджетних коштів можуть затверджувати відповідні програми на здійснення внесків до статутного капіталу суб’єктів господарювання.
    Статтею 23 БКУ передбачено, що будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
    Згідно зі ст. 2 БКУ бюджетне призначення – це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
    Статтею 22 БКУ визначено, що для здійснення програм і заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
    Згідно з ч. 6 ст. 22 БКУ передбачено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.
    При цьому в разі отримання бюджетних коштів одержувачем платежі здійснюються з рахунку, відкритого в установленому порядку в органах Державної казначейської служби.
    З огляду на зазначене, у разі якщо замовник є підприємством у розумінні Закону і проводить закупівлю за рахунок державних коштів, визначених у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону (наприклад, коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, якими поповнено статутний фонд підприємства для здійснення відповідної закупівлі товарів, робіт або послуг), то на таку закупівлю поширюється дія Закону.
    Водночас згідно з ч. 12 ст. 23 БКУ всі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
    Згідно з ч. 1 ст. 3 ГКУ передбачено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
    Відповідно до ч.1 ст. 66 ГКУ майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства.
    При цьому основним плановим документом державного комерційного підприємства і комунального комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів (ч. 2 ст. 75 ГКУ, ч. 9 ст. 78 ГКУ).
   Отже, якщо бюджетний період завершився і відповідну програму на новий рік не затверджено, то кошти, передані до статутного капіталу державного (комунального) підприємства, є коштами державного (комунального) підприємства і мають використовуватися згідно з фінансовим планом підприємства, затвердженим відповідно до законодавства, за умови їх цільового спрямування, як наслідок, не є державними коштами у розумінні вимог Закону, а тому Закон не застосовується.
   Слід зазначити, що уповноваженим органом у сфері державних закупівель – Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мін економ розвитку України) надано роз’яснення від 27.08.2012 № 3302-04/32330-12 та від 10.12.2012 № 3302-04/46424-07 щодо окремих питань здійснення закупівель підприємствами.
    Варто також звернути увагу, що зазначені роз’яснення розміщені на офіційному сайті Мінекономрозвитку України за адресою http://www.me.gov.ua у розділі «Державні закупівлі», підрубрика «Роз’яснення стосовно застосування законодавства у сфері державних закупівель».
  Начальник Валківської МДФІ   Жулій І.М.
  
Переглядів: 273 | Додав: валки | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Краще переглядати за допомогою:
  
Валківська міська рада © 2019
Конструктор сайтів - uCoz